ВРАТА НАШОЇ УЧЕНОСТІ

Історія Києво-Могилянської Академії

Безпосередню участь в організації Братської школи взяли члени Братства — відомі українські вчені і просвітителі: П. Беринда, 3. Копистенський, Є. Плетенецький. Першими ректорами школи були І. Борецький (1615-1619) та М. Смотрицький (1619-1620). На утримання школи значні кошти вніс гетьман П. Сагайдачний.

1632 р. Братська школа об’єдналася з Лаврською у Києво-Могилянський (Києво-Братський) колегіум, як тоді (XVI-XVIII ст.) називали школи вищого типу у Західній Європі та в Україні. Одним з ректорів цього навчального закладу був випускник Колегіуму, відомий церковний діяч і просвітитель Інокентій Гізель.

У 1701 р. указом Петра І Колегіум було перетворено на Київську академію, яка до створення Московського університету була першим вищим навчальним закладом не лише в Україні та в Росії, а й у Східній Європі. Навчатися тут могли діти городян, міщан, казацької старшини, духівницт­ва православного віросповідання з України, Росії, Білорусії, Молдови, Болгарії, Сербії, Чорногорії, інших країн. То був відомий у Європі центр освіти, науки, культури.

Розквіт Академії у першій половині XVIII ст. пов’яза­ний з іменами гетьмана Івана Мазепи та київського митро­полита Рафаїла Заборовського, який дуже про неї дбав. Завдяки йому було збільшено кошти на її утримання, за­прошено для викладання найкращих професорів, серед яких були письменник, історик, фольклорист Михайло Макси­мович, відомі вчені, церковні і громадські діячі Данило Туптало (отець Дмитрій Ростовський), Феофан Прокопович і сам Рафаїл Заборовський.

У 1704 р. поблизу головної соборної церкви коштом І. Мазепи було споруджено кам’яний корпус Академії з дерев’яною надбудовою. Вважається, що проект будинку належав Йосипу Старцеву. Кілька разів споруда перебудовувалась. У 1740 р. було завершено добудову корпусу та надбудову другого поверху у камені за проектом Й. Г. Шеделя. Тут було влаштовано велику конгрегаційну залу з колонами й хорами обабіч та академічною конгрегаційною церквою. Як свідчать старовинні гравюри, архітектура бу­динку Академії початку XVIII ст. мала риси ренесансу. Після пізніших перебудов архітектура споруди набула барокового стилю: високий дах, парні колони, вища за бічні середня частина поверху, на розі — церковна баня, відкриті арка­ди*, такі характерні для того часу.

Навчальний курс в Академії було розраховано на 12 років. Студенти вивчали слов’яно-руську (тодішня ук­раїнська літературна мова), церковно-слов’янську, польську, латину, грецьку, староєврейську, німецьку, французьку мови, історію, географію, математику, астрономію, катехізис, піїти­ку і риторику (вміння виголошувати промови, вести диспу­ти). Диспути були головною формою навчання у середньо­вічних навчальних закладах. Вони допомагали виявляти спро­можність логічного мислення, спритність розуму. Відбува­лися диспути дуже урочисто. Напередодні призначеного дня на великій брамі Братського монастиря прикріплювали ве­ликий, яскраво розфарбований аркуш паперу, афішу, яка сповіщала киян про час, а іноді й про сам предмет диспутів. Участь у диспутах могли взяти всі бажаючі. Тут, в ака­демічній залі, виголошувалися привітання різними мовами, тут же складалися російські, латинські, польські вірші, про­мови, звучали діалоги. Академічні диспути із задоволенням відвідували освічені кияни. Зала для диспутів — велична двосвітлова — становила основну частину другого поверху Академії. Серед численних залів конгрегаційна була най­більшою, саме тут відбувались святкові події, проходили диспути. Тут — від долівки до стелі, стояли шафи з книга­ми академічної книгозбірні; зі стін дивляться на нас люди тієї епохи — вчені, церковні діячі, державні мужі. Ось пор­трет Феофана Прокоповича, який закликав вчитися на тво­рах Гомера, Овідія, Вергілія, Горація, і був великим при­хильником античної культури. При ньому у коридорах та аудиторіях висіли портрети «мудреців язичних». У залах на стінах висіли численні «парсуни», це були зображення діячів та фундаторів Академії. На другому ж поверсі, у західно­му крилі корпусу Академії, містився філософський клас, у південному крилі, перед конгрегаційною церквою — бого­словський. Над дверима філософського класу було зобра­жено Фаетона, над дверима богословського — Аполлона. Тут було безліч кімнат, у яких розміщувалися хорові, му­зичні та художні класи, існувала величезна бібліотека (яких би лих вона не зазнавала, а найбільше вона потерпала від пожеж, однак завжди відроджувалась, бо її любили вихо­ванці академії; і де б вони не перебували, навіть, коли слу­жили дипломатами, то й з-за кордону надсилали книжки для поповнення бібліотеки рідної Академії). Кілька залів займав добре відомий у Європі академічний музей. Лекції спудеям читалися в аудиторіях.

Академія мала свій театр (у Києві містерії ніколи не розігрувалися в церквах), два хори, оркестр. У травні, коли зацвітали каштани, відправлялися спудеї на один з подільських пагорбів — Щекавицю, та співали, розігрували вистави для жителів міста. В академічній залі влаштовували вертепи, представляли діалоги та цілі драми, написані пре­фектами академії, або ж складені самими спудеями. Замість театрального будинку для вистав слугувала академічна зала, До складу оркестру Академії входило 100 музикантів та хор з 300 співаків. От де витоки нашої музикальності! Хоча заняття музикою та співами не були обов’язковими, спудеї нерідко віддавали перевагу саме їм, а не головним навчаль­ним предметам. Зі стін Академії вийшли прекрасні компо­зитори, які тільки тепер повертаються до нас — Артем Ведель, Максим Березовський — «другий композитор сторіччя після Моцарта», Дмитро Бортнянський. З Академії також вийшли історики, педагоги, професійні драматурги, маляри, гравери, архітектори, лікарі. Серед випускників Академії; філософи С. Гамалія, І. Хмелевський; історики М. Бантиш Каменський, М. Берлинський; математики І. Запольський, І. Фальковський; медик І. Полетика; письменники П. Гулак-Артемовський, В. Капніст, Г. Полетика; художник Г. Левицький, архітектор І. Григорович-Барський; відомі політичні та військові діячі О. Безбородько, А. Милорадович, І. Самойлович, С. Палій. Серед викладачів закладу — М. Макси­мович, Д. Туптало, Ф. Прокопович, Р. Заборовський.

Випускники Академії були найосвіченішими людьми свого часу, недарма вони займали відповідальні посади навіть у першопристольній (до викладання у Московській Слов’яно-греко-латинській академії запрошувалися випускники Київської), були перекладачами, розвивали книговидавничу справу, залишивши нам у спадщину дивовижні хроніки (зо­крема «Синопсис», історична хроніка Ф. Сафоновича), літо­писи, що сьогодні є свідченням очевидців про нашу історію.

На першому поверсі Академії у п’яти залах були розташовані нижчі навчальні класи (синтаксис, граматика), у висхіднім, починаючи від ринку, порядку, завершуючи ри­торичним, їхні приміщення були прикрашені живописом, і сьогодні, під пізнішим тинькуванням стелі, зберігаються за­лишки малярства.

Вийшовши з будинку колишньої Академії, зі старо­винної брами, знову опинимося на одному з найбільших київських майданів, з його строкатістю півдня. Біля архаїчної брами нас зустріне меморіальна дошка, що розповість про перебування тут 1734 р. майбутнього російського вче­ного Михайла Ломоносова, який навчався у Київській ака­демії і багато працював у найціннішій академічній бібліо­теці, де вивчав старовинні рукописи. Інші меморіальні дош­ки нагадують і про фундаторів Київського братства та шко­ли Галшку Гулевичівну і Петра Могилу. Ще одну меморі­альну дошку присвячено видатному просвітителю Григорію Сковороді, який учився, а згодом і викладав у Київській академії (1738-1743 і 1744-1750). Напроти, на Контрак­товій площі,— пам’ятник Г. Сковороді, споруджений 1976 р. (ск. І. Кавалерідзе). А поруч — вулиця, що носить його ім’я.

У другій половині XVIII ст. було кілька проектів перетворення Академії на університет (1763, 1767). Проте зі зміною імперської політики та у зв’язку з цим — ситуації в Україні, Київська академія поступово втрачала науковий престиж і свою матеріальну базу. Козацька старшина наприкінці XVIII ст. майже не підтримувала Академію. Ука­зом Катерини II у 1786 р. Братський монастир було закри­то, саму Академію переміщено до Києво-Печерської лаври, а в академічних спорудах розміщено шпиталь. Однак 1799 р. монастир було відновлено у його правах.

І все ж у 1817 р. Київську академію було закрито. Того ж року в її приміщенні відкрито духовну семінарію, 1819 р. її реорганізовано в Духовну академію, для потреб якої 1825 р. у південній частині садиби Братського монас­тиря архітектор А. Меленський за проектом Л. Шарлеманя спорудив новий триповерховий корпус.

Але роль Академії врешті-решт все-таки поцінована. У 1988 р. прийнято рішення про створення Заповідника «Києво-Могилянська колегія». Старий академічний корпус, у якому ми побували, стане музеєм, відновлять інтер’єри залів, меблі, розкриють настінні розписи. Читальний зал буде використаний для виставок колекцій книг і рукописів Академії.

А 19 вересня 1991 р. Верховною Радою України прий­нято рішення про відновлення Києво-Могилянської академії на її історичній території. У серпні 1992 р. Національний університет «Києво-Могилянська академія» гостинно відчи­нив свої двері.

Славнозвісна Академія являла собою явище дивовижне. З нею була пов’язана вся тогочасна наука, мистецтво, осві­та. Варто було б створити музей Київського братства — вивести звідси лікарню, відродити монастирські споруди, кабінети математики, фізики, астрономії, хімії, граверний, малярський, музики та співу, поетики, академічний театр. Важливим було б відродження архітектурних домінант ан­самблю — церкви Богоявлення, впорядкування кладовища, де було поховано гетьмана Петра Конашевича-Сагайдачного і мандрівника-просвітителя Василя Григоровича - Барського (брата видатного українського зодчого Івана Григоровича-Барського), який протягом 24 років мандрував по країнах Європи та Близького Сходу, з виявленням поховань та вста­новленням пам’ятників, адже це наша історія, наша культура.