|
"Німці в Києві". Спогади Григорія Григор'єва.
Надто сумну картину являв собою вимерлий
вокзал. Жодного вагона на шляхах,
жодного маневрового паровозу, лише
кілька старих вагонів, призначених
для ремонту, що самотньо застигли біля стін майстерень.
Пішов сніг з дощем. Здавалося, ще один такий день,
і рельси почнуть іржавіти. Далекий злий свисток
перервав думки. Подивилися з батьком у протилежний бік.
Бачимо - насувається швидко поїзд.
Батько, з його гострим зором вигукнув:
- Німці! Швидко і я роздивився, що по боках
паровозу стояли німецькі солдати з гвинтівками, далі
тяглися численні вагони - пасажирські і товарні.
Поїзд пройшов під мостом, дихнув на нас пронизливим
чорним димом. Мені завжди подобалися паровозні запахи -
суміш диму, пари, вугілля, мастильного масла. На цей
раз здалося, що чорний дим хоче задушити. Ворожі
були паровоз і люди, яких він привіз.
Почалася висадка, швидка, організована.
Видно було, як прибулі зникли в приміщенні вокзалу,
звідти, очевидно, пішли до міста, - про це ми,
звичайно, могли лише гадати.
Не хотілося йти з мосту. Що буде далі?
Чи оживе перон? Чи відновиться звичайна суєта
на коліях? Пройшло з хвилин двадцять. На перон
вийшли пасажири з мітлами в руках і почали
вимітати сміття на шляхах. Швидко підійшов
ще один пасажирський состав з боку Поста -
Волинського. На Московському напрямку була пустка.
Батьків товариш увечері розповів,
що німецькій офіцер, побачивши сміття в
залі чекання, дав наказ усіх пасажирів
висікти різками, прихованими на цей випадок.
Наказ було виконано. Далі пасажирів примусили
прибрати зал і піти чистити шляхи. Німецька
"культура" стала діяти. Початок відбувся на вокзалі.
Швидко стали відомі слова німецького
головнокомандуючого генерала Ейхгорна,
виголошені ним на банкеті офіцерів - переможців:
- Ми зробимо з Києва другий Париж.
Це були не лише слова. По -перше, німці
потурбувалися про зовнішній вигляд міста.
Київ ще до війни уславився великою кількістю
жебраків і злиднями, які тільки були на світі.
А втім, цього добра було забагато і у інших
великих містах - центрах, більш за все у
славетних російських столицях - Петербурзі і
Москві. Війна набагато збільшила кількість
злидарів, полонених нещастям та голодом.
Одного дня, на початку березня, теплого,
радісного, весіннього, людям, зодягненим у
дрантя, стало зовсім не радісно: на них
провадилася облава за всіма правилами "німецької
точності і акуратності". Під конвоєм жебрацька
братія сунула на вокзал, прямо в заздалегідь
підготовлені вагони. З два дні Київ вичистили
від небажаних мешканців. Їх відправили невідомо
куди. Залишився в місті ще кримінальний елемент.
З ним в один день покінчити було важко. За
тиждень виловили кілька десятків карманників
і "домушників". Їх перевиховували швидко і
радикально: підвезли в понеділок уранці на
схили Царського саду, поблизу Дніпра, і розстріляли.
Розклеєні напередодні об'яви закликали бажаючих
громадян бути присутніми при екзекуції.
Німці привезли свою прихильність до
віденської оперети. Її уособлювали місцеві
непогані сили. Умови для розквіту жанру були
приміщення - оперний театр. "Розведена жінка"
звеселяла німецькі, українські та російські
серця правлячої верхівки. Оперета вийшла на
перше місце серед інших мистецтв.
Народилися численні кафе і закусочні.
Велика кількість нових київських мешканців -
товстосумів вимагала розваг, радощів. З
німцями прийшла ліквідація сухого закону.
Не було ще царської горілки, але коньяки,
рейнські вина допомагали забути про життєві
незгоди, пробуджували дику фантазію, надію,
що старе повернеться, якось уладнається на добре.
|
