|
Хрещатик 24 вересня 1941 р.
До перших днів окупації належить одна з драматичних сторінок
історії Києва періоду Великої Вітчизняної війни - руйнація
головної магістралі міста - Хрещатика і
дотичних до нього вулиць, а також Успенського собору.
(…)
Вибухи на Хрещатику почалися 24 вересня 1941 р.*.
Першим злетів на повітря кінотеатр на розі вулиць Прорізної.
Потім почали вибухати інші будинки по тій же вулиці. Через
невеличкий проміжок часу здригнувся і перетворився на купу
цегли міський поштамт, а далі - т. зв. Будинок Гінзбурга
по віл. Інститутській (нині на цьому місці стоїть готель
"Україна" - Авт.), "Гранд-готель" та ін. споруди. Поступово
будинок за будинком вибухав Хрещатик…
Спроби німців загасити пожежі в центрі Києва не дали
результатів. Тоді вони, намагаючись локалізувати вогняну
стихію, яка поширювалась на інші споруди і загрожувала
прийняти жахливі розміри, стали, в свою чергу, підривати
будинки на сусідніх з Хрещатиком вулицях.
Унаслідок вибухів на Хрещатику від радянських мін
та німецької вибухівки (за інформацією відомого києвознавця
Д. Малакова) фактично повністю були зруйновані: парна його
сторона - від думи до універмагу, непарна - від Інститутської
до Бессарабки. Перетворилися на руїни: вулиці Інститутська до
Ольгінської, вся Ольгінська, вся Миколаївська (нині -
архітектора Городецького), вся Мерінговська (нині - Заньковецької),
половина Лютеранської - до Банківської, Прорізна до
Фундуклеївської (нині - Б. Хмельницького). Всередині окреслених
назвами цих вулиць великих кварталів не вціліло жодного будинку.
Одразу після вибухів на Хрещатику місцеві жителі почали
тікати до саду над Дніпром. Інших киян уже незабаром силоміць
виганяли із навколишніх будинків німці й протягом двох тижнів
не дозволяли повертатися.
Хоч у нас немає конкретних даних про те, хто саме здійснив
мінування будівель у центрі столиці України, але, на нашу думку,
це зробили військові мінери. Такі припущення підкріплюються спогадами
відомого фахівця з мінно - підривної справи полковника І. Старинова.
У них ідеться про те, що десь у 20-30-х числах вересня 1941 р. він був
викликаний до начальника Генерального штабу Червоної армії Б. Шапошникова,
де перед ним було поставлено завдання терміново виїхати до Харкова і
здійснити мінування на підступах до міста і в самому місті. У цьому
випадку використовувалися міни уповільненої дії і радіо міни. У такий
спосіб здійснювалося мінування і в Києві. (…)
Разом з тим, не можна заперечувати, що підпали окремих приміщень
у Києві здійснювали й члени комуністичного підпілля, а також диверсійні групи НКВС. (…)
*Документи, вміщені у цьому виданні, подають іншу дату - 25 вересня 1941 р.
Материал приводится в сокращении.
Источник: книга "Київ у дні нацистської навали.
За документами радянських спецслужб"
Науково-документальне видання. Київ-Львів 2003
(…)
"Більшовики встановили міни в таких місцях:
а) в будинку колишнього Педагогічного музею (колишній будинок Центральної Ради,
небезпечний для окупанта, хоча й вмістив у ньому свій Музей революції).
Сюди вмурували найбільшу "порцію" "ТНТ" (тринітротолуол) - до 3 тонн.
Кілька днів ці вибухові речовини стояли на пішоході, коли німці розмінували будинок.
Кияни масово оглядали "гостинець", що залишив їм більшовицький окупант, покидаючи Київ;
б) з будинку Оперного театру на Володимирській вулиці вийняли "ТНТ" вагою до 1 тони;
в) такі ж міни вийняли з будинків: Держбанку (Інститутська, 9, незадовго до війни, - прим. авт.),
ЦК КП(б)У (Михайлівська пл. - прим. авт.), НКВД (Володимирська, 33 - прим. авт.) і низки великих житлових будинків;
г) у Києво - Печерській Лаврі працював мінований Успенський Собор.
Німці, що взяли Лавру під свій контроль, не квапилися Успенський Собор
розміновувати, і його висаджено в повітря в листопаді 1941 р.;
д) Собор Св. Софії більшовики теж планували знищити. Вже майже перед втечею
з Києва на територію містечка, де містився Собор, заїхала автомашина
з вибуховими речовинами для мінування. Врятуванню нашої національної
святині маємо завдячувати героїчній відвазі О. Повстянка, який не
допустив цього злочину, переконавши "патріота" у військовій шинелі
(що мав мінувати Собор) машину з вибуховими речовинами повернути
назад. На великий жаль, прізвище цього патріота залишилось невідомим."
(…)
Материал приводится в сокращении.
источник: книга "Київ 1939-1945"
Дмитро Малаков
2005 м. Київ, видавництво "Кий"
Зі спогадів Ірини Левитської.
(…)
"Вогонь спалаху у будинку Морозова і перекинувся на Миколаївську
(вулиця Карла Маркса). Горіли цирк і готель "Континенталь",
дитячий театр і будинок з костюмами Фабера.
У червоному небі літали чорні друзки, а навколо падали,
як карткові, двоповерхові будинки. Наш, непорушний, споглядав на
"кінець світу" своїми дірками-вікнами, свідками Апокаліпсису.
Зі сходів скочувались чорні люди, кидаючи перед собою наспіх
зібрані клунки з подушками й ковдрами. Внизу вони були купою
мурашок, які завмерли під каштанами на розі Михайлівського завулку.
Серед уламків дивом залишилось чорне піаніно Апраксіних.
(…)
Потроху попіл і гар осідають на скелети зруйнованих будинків, і ми
починаємо бачити одне одного. Горить тільки Хрещатик, мешканці Мало
підвальної сидять на клумаках. Люди озираються. Кого нема? Хто міг
лишитись під уламками? В повітрі висить чорний сморід.
Скільки людей поховано в руїнах пожежі?"
Материал приводится в сокращении.
источник: книга "Все моє з собою"
Ірина Левитська
Київ 2004
|
