Усередині XIX століття після переселення мешканців Подолу, які постраждали від повені 1845 року, на околиці Києва з’явилася нова  місцевість - Лук’янівка. Назва виникла, оче­видно, від імені цехмейстера Лук’яна Олександро­вича, який мав великі земельні ділянки. У 60-х ро­ках минулого століття тут було прокладено нові вулиці, і серед них Кадетський провулок, де місти­лися казарми військового корпусу. 1902 року про­вулок став вулицею, і її назвали на честь письмен­ника Миколи Гоголя Гоголівською.

Автор повістей «Вечори на хуторі поблизу Диканьки», «Миргород», поеми «Мертві душі», ко­медії «Ревізор» не раз бував у Києві. Ще ліцеїстом 1827 року він вперше приїхав сюди. Зупинявся на Подолі у В. Білозерського. Документально його пе­ребування підтверджено в «Листах про Київ» істо­рика Михайла Максимовича.

Із листа Миколі Погодіну довідуємося, що в липні 1835 року Микола Гоголь зупинявся в нього. Декілька днів письменник перебував на вулиці Микільській (нині Січневого повстання) у будинку Катериничів. У цей час він знайомиться з містом, мріє викладати історію в університеті. Повертаючись із далекого Єрусалима, Гоголь зупинявся у свого товариша Олександра Данилевського на вулиці Ви­ноградній (нині Академіка Богомольця), гуляв у Царському саду, біля Марійського палацу...

Вулиця, незначна за своєю довжиною, простяглась від Маловолодимирської (нині Олеся Гончара, раніше називалася Чкалова) до Львівської (нині Артема) і належала тоді до Лук’янівської ділянки міста. Майже на початку Гоголівської знаходиться житловий будинок № 8, в якому жив у 1902 - 1905 роках видатний письменник, учений, автор чоти­ритомного «Словаря української мови» Борис Грінченко (1863 - 1910). Після його видання пе­реслідувався поліцією.

Будинок № 7, що розміщено у глибині двору, зовні нічим не примітний. Ця чотириповерхова спо­руда з високою стелею зведена ще до революції за­можною полячкою, яка зрідка навідувалася до Києва. Тут колись була гімназія. За радянської вла­ди відкрито середню школу. Якийсь час у ній навчання було роздільним. Старожил В.Недашківська, працюючи довгий час у школі, розповідає, що під час окупації Києва німцями частину поверхів було відведено під склад зі зброєю, а на першому «цивілізовані вояки» розмістили конюшню. По війні школу № 63 було знову відкрито. Нині тут не чути дитячих голосів. У будинку розміщено видав­ництво «Вища школа» і різні фірми.

У приміщенні, шо прилягає до інституту «Діпроцивільпромбуд» (будинок № 22 - 24), колись була «Народна аудиторія». Тут містилося Київське това­риство сприяння початковій освіті (засноване 1882 року). У цих стінах відбувалися концерти Миколи Лисенка, учнів музично-драматичної школи. У 1918 році організовано молодіжний драматичний театр, а пізніше почав працювати професійний ук­раїнський районний театр імені Лесі Українки. В 1930 році будинок передано Клубу профспілок залізничників. Нині він належить інституту «Діпроцивільпромбуд».

Мало хто знає, що в 1909 році на Гоголівській, 23 було споруджено незвичайний чотириповерховий житловий будинок. Будівлю, що знана як «будинок з котами», виконано в готично­му стилі, прикрашено зображеннями котів, дра­конів, міфічних героїв, рослинним орнаментом.

Наприкінці минулого століття викладач Петер­бурзької Академії мистецтв Володимир Орловський оселився з родиною на Гоголівській, 28 у двоповер­ховому будинку, зведеному в 80-х роках XIX століття у стилі модерн з рисами класицизму (будівля збе­реглася - ось уже протягом багатьох років тут функціонує дитячий санаторій «Салют».). З ним ще по Академії був добре знайомий Микола Пимоненко. У Києві вони здружилися, разом їздили на етю­ди. Пимоненко познайомився з його донькою Олександрою і 1893 року одружився з нею. Молоде подружжя мешкало на території цієї ж садиби, там встановлено і меморіальну дошку. Академіком ство­рено багато картин. Серед них - «Гальорка», «Весілля у Київській губернії», «Гадання», «Перед бурею». Член Товариства передвижників, у 1884 -1900 роках викладав у Київській рисувальній школі.

На початку століття на вулиці Гоголівській пла­нували будівництво мечеті з мінаретом, куполом і півмісяцем нагорі за проектом інженера Олександ­ра Феокритова, допрацьований відомим архітекто­ром Олександром Кобелєвим.

З будинком № 45 пов’язана доля редакції ук­раїнського сатиричного журналу «Шершень» (1906). Вийшло. 25 номерів, потім поліція розгромила ре­дакцію і друкарню, пішли гоніння на співробітників. Друкувалися в цьому часописі Іван Франко, Леся Українка, Володимир Самійленко, художники Во­лодимир Рєзніченко, Фотій Красицький, внучатий племінник Тараса Шевченка по лінії його сестри Катерини (він мешкав на Пріорці, де нині музей Великого Кобзаря).

Для знедолених мешканців у 1888 році на Го­голівській, 39 було відкрито «Будинок працелюб­ності», в якому функціонували різноманітні май­стерні. Заклад став місцем спасіння доведених до відчаю людей. Тут вони працювали, заробляючи собі на життя, здобували професію.

Оригінальна публікація: газета «Хрещатик» № 53, 30.07.1999 р.

Велику вдячність проект  www.oldkiev.info висловлює автору статті.
фотоматеріали: туристичний путівник "Київ", Київ 2001
видавництво "Центр Європи"