 |
 |
 |
 |
 |
|||||||||||||
 |
 |
 |
|
||||||||||||||
 |
|
||||||||||||||||
 |
 |
|
|||||||||||||||
|
|
|||||||||||||||||
 |
 |
 |
 |
|
|||||||||||||
 |
|
||||||||||||||||
|
|
|||||||||||||||||
 |
|
||||||||||||||||
|
|
|||||||||||||||||
 |
 |
 |
 |
|
|||||||||||||
прогулки улицами Киева Святыни Киева памятные места и фонтаны Киева водные просторы города киевские мосты окраины Киева утерянные сокровища Киев и его жители учебный отдел события киевские О, чудо техники праздники в Любимом Городе правила светских приличий гардероб или модные тенденции развлечения по-киевски стихийные бедствия статьи о чем писала пресса (первоисточники) рекламные взгляды в прессе виды Киева выставка старинных открыток старые книги о Киеве киевские путеводители 
|
|
|
|||||
Цей двоповерховий будинок не залишає байдужим
жодного з тих, кому довелося його бачити. Він має
виразне натхненне обличчя, властиве творам раннього
модерну. Майже у кожного особняка на Липках є своя
власна назва - "будинок з каріатидами" (вул. П. Орлика, 3),
"шоколадний будинок" (вул. Шовковична, 17), тощо.
Особняк по вул. Лютеранській, 23 теж має свою назву -
"будинок вдови, що плаче". Так його називають, мабуть,
через те, що фасад будинку прикрашає голова медузи. Сумне
жіноче обличчя з каштановим листям на чолі, здається, плаче,
коли йде дощ і вода стікає по його кам'яних щоках.
Наріжну садибу по Лютеранській і Банковій за купчою
від 2 липня 1882 р. придбав колезький радник Андрій Михайлович
Гербаневський. Він зводить одноповерховий дерев'яний на
кам'яному фундаменті будинок на вісім кімнат. У кожній
кімнаті стояла кахляна груба, стелю прикрашала ліпнина.
Власник будинку у 1884 р. подав дані про свою садибу до
міської управи: "8 кімнат у будинку займає власник;
квартира, яка займається мною, ніколи не здавалася в найм.
Вважаю, що ціна їй 1300 рублів на рік". На садибі, крім будинку,
знаходилися одноповерхові служби, в них розмістилися каретна,
стайня, комора, а під низом - льодовня і льох. У невеличкому
саду був фонтан, квітник, фруктові дерева.
У 1902 р. за духівницею садиба переходить у власність
підпоручика Льва Михайловича Гербаневського, поміщика
Полтавської губернії Пирятинського повіту, котрий у 1905 р.
продав її полтавському 2-ї гільдії купцю Сергію Олександровичу
Аршавському. Саме на замовлення останнього і був збудований цей
особняк 1907 р. за проектом архітектора Е. Брадтмана в стилі
раннього модерну. Весь особняк задуманий архітектором як єдиний
витвір мистецтва: від фундаменту до найдрібніших деталей
внутрішнього декору. Композиція особняка живописна, симетрія
фасаду порушена розміщенням входу збоку. Тектоніку фасаду
підкреслює декоративний характер гранітного обличкування.
Цементні наличники вікон та овальний фронтон з головою медузи -
характерні прийоми модерну. Кожен із чотирьох фасадів будинку
має своє вирішення: звернені до сусідніх ділянок - у цеглі,
парадні, які виходять на перехрестя, оздоблені дорогими матеріалами.
В оздобленні використані лабрадорит, сірий граніт, оброблені під
грубий руст блоки штучного каменю, ліпні прикраси із цементу,
жовта цегла, оливкова керамічна плитка і кований метал. Фланги
фасаду будинку по Лютеранській вулиці виділені невеликими
псевдоризалітами, із них східний - з французьким балконом,
над входом увінчаний картушем з монограмою власника "АС" у
замковому камені над вікном. З цього боку до фасаду примикають
ковані ворота з вишуканим геометризованим малюнком у стилі
модерн, а з протилежного - подібна огорожа на кам'яному цоколі,
який ніби "збігає" з фасаду особняка. Раніше огорожа й
ворота були просвітчастими.
На початку 1908 р. особняк був збудований, і С.
Аршавський заставив його у київському товаристві взаємного кредиту.
Оцінка комісії товариства всієї нерухомості
становила 74400 руб., а кредит під нього правління товариства
відкрило у розмірі шістдесяти відсотків від цієї суми, тобто 45 тис руб.
На першому поверсі було 10 кімнат, буфетна, передпокій,
крита тепла веранда і коридор. Три кімнати були обклеєні шпалерами,
інші - пофарбовані масляними фарбами. У двох кімнатах були дубові
панелі, а в одній - з липи. На другому поверсі теж 10 кімнат і
таке ж точно планування та оздоблення, як і на першому. Опалення
в будинку було водяне. Стеля в десяти кімнатах, вестибюлі та на
парадних сходах - з ліпними прикрасами, в решті кімнат - побілена
з падугами, підлога в усіх кімнатах паркетна. В підвальному поверсі
було 4 кімнати, 2 пральні, два винних льохи, котельня водяного
опалення, коридор. Парадні сходи в особняку масивні мармурові,
"чорні" - гранітні. Особняк на час завершення будівництва був телефонізований.
Крім особняка, на садибі стояли кам'яні двоповерхові служби.
Там розміщувалися: два сараї для автомобілів, одна кімната для водія,
одна кімната для двірника та дві комори, а знизу - дві льодовні і два
холодних льохи. Під двором вимурували склепінчасті склади - дров'яні
та один вугільний. Сад займав площу 125 кв. саж. У двір були проведені
каналізація і водогін. Подвір'я з боку сусідніх садиб мало кам'яну огорожу.
С. Аршавському дорого коштувало будівництво і обладнання особняка.
У 1908 р. взявши позику в кредитному товаристві на суму 45 тис руб.,
через рік він заставляє своє майно приватним особам на таку ж суму
на 2,5 роки з десятьма відсотками річних. Кредиторами стали сусіди
власники прибуткового будинку по Лютеранській, 33 брати Мухіни:
Семен, Василь та Никон. Щоб сплатити ці займи, С. Аршавський здав
на три роки (1908-1911) у найм весь другий поверх В. Слатвінському по 3600 руб. за рік.
У серпні 1913 р. С. Аршавський продав свій чудовий особняк
київському 1-ї гільдії купцеві Т. Апштейну, а в листопаді того
ж року він купує незабудовану ділянку землі по Крутому
Університетському узвозу, 3 у вдови колезького асесора Олени
Олексіївни Коломийцевої та два прибуткових будинки по вул.
Басейній, 11 - на 24 квартири та № 13 на 37 квартир (колишні
будинки В. Сенегальського). Сам С. Аршавський з 1915 р. по
1918 р. проживав у комфортабельному прибутковому будинку Л. Гінзбурга по Інститутській, 16-18.
Тев'є Мойсейович Апштейн - багатий домовласник Києва,
крупний підприємець Південно-Західного краю. На час придбання
особняка на Липках (1913 р.) Т. Апштейн був головою правління
акціонерного товариства "Т. Апштейн і сини", власником
лісопильних заводів (Микільська слобідка), очолював
Південно-Російське товариство "Арматур", а також перебував
членом правління акціонерного товариства Дніпровського
машинобудівного заводу, акціонерного товариства Києво-Броварського
мототрамваю. Отже, Т. Апштейн міг собі дозволити придбати дорогий
особняк на престижних Липках. Тев'є Апштейн помер у липні 1917 р.
в оточенні родини у власному особняку по вул. Лютеранській, 23.
За даними міської управи, від березня 1918 р. цей будинок
займали: перший поверх - власниця будинку, вдова купця Груня
Йосифівна Апштейн; другий поверх - сім'я сина власниці - Якова-Мойсея Тев'євича Апштейна.
У 1918 р. особняк був націоналізований. У березні -
серпні 1919 р. тут містилася Федерація іноземних груп при ЦК РКП(б).
До її складу входили комуністи Австрії, Болгарії, Німеччини, Угорщини, Румунії, Чехословаччини та грецька група.
У 1921 р. - "Особый отдел XII Армии", а у 1922-1925 рр.
особняк належав профспілці Південно-Західної залізниці.
©«Вашъ Кіевъ», 2005-2007
Для интернет-изданий: при использовании
материалов с проекта «Вашъ Кіевъ»
обязательно указывать гиперссылку на сайт
«www.oldkiev.info»
Использование фотоматериалов сайта www.oldkiev.info в коммерческих целях ЗАПРЕЩЕНО!
Электронный адрес: info@oldkiev.info
