|
|
Дарниця. Лівобережжя.
Лівобережна частина Києва інтенсивно забудовувалась тільки після останньої війни. В дореволюційний час, у зв'язку з тим, що Дарниця як село Броварської волості Остерського повіту входила до Чернігівської губернії, вона була виключно дачною місцевістю. Благодатний мікроклімат її створював віковий сосновий ліс, що має цілющі властивості. Вперше Дарниця в писемних джерелах згадується у 1509 р. в рішенні межового суду по земельний тяжбі між Микільским та Печерським монастирями Києва. У той час тут протікала річка Дарниця. Щодо походження назви "Дарниця" є кілька версій, з яких імовірнішою є припущення, що ця місцевість була комусь подаровано. По путьовим записам 1708 р. прочанина Івана Лук'янова, ця місцевість була майже не заселена та там існував тільки корчма.
На початку ХХ ст. у зв'язку з будівництвом залізниці Київ-Полтава на місці сучасної Лісової вулиці почали селитися робітників залізничники. На другій бік залізниці у 1896 р. виникло дачне селище, яке, на відміну від Старої Дарниці, назвали Новою Дарницею. На листівках початку ХХ ст. писали "Дарниця. Близь Києва дачи". У 1915 р. у привокзальному лісі створюють великий табір військовополонених Австро-Угорщини. Царські військові розуміючі, що серед солдат "клаптевої" країни серед її мешканців розбрід та ворожнеча селили полонених у бараках, за національними ознаками. Серед чехів, словаків та інших слов"ян велась велика робота, тому ще у 1914 р. на Софійському майдані у Києві було створено чехословацький військовий підрозділ. Серед них був у 1915 р. Ярослав Гашек. Потім, працюючі у редакції газети "Чехослован" (вул.Володимирська) він частенько навіщав своїх товаришів. Табір з 1918 р. перестав існувати.
Під час Громадянської війни за стратегічно важливий Дарницький залізничний вузол постійно проходили запекли бої. У серпні 1919 р. шість діб його від денікінців обороняв бронепоїзд "Таращанець". Екіпаж, що складався з матросів чорноморців та робітників, був блокований білогвардійцями, які запропонували здатися. Відхиливши цю пропозицію, бійці висадили у повітря бронепоїзд, а самі загинули. Пам'ятник їм був поставлено у 1974 р. у сквері на вул.Заслонова (ск.В.Зноба, арх.Є.Пильнік). Поруч знаходиться на вул. Тростянецькій № 12 невеличкий музей космонавтики.
Після Оборони Києва, коли у вересні 1941 р. радянські війська покинули місто та незабаром попали в оточення. Один з самих численних табір був створено фашистськими загарбниками у Дарницькому лісі, де було закатовано близько 70 тис. чол. На невеличкій галявині, 3.ХІ 1968 р. розміщено скульптурну композицію з граніту Закатованим 1941-43 у Дарницькому концтаборі(ск.В.Зноба, арх.О.Малиновський, Ю.Москальцев). На початку символічної останньої стежки закатованих, що веде до меморіалу, - залізний стовп з розірваним колючим дротом. Поруч велика плита надгробок.
Через два роки в день 25-річчя Перемоги на привокзальній площі станції Дарниця відкрито пам'ятник Радянським громадянам та військовополоненим розстріляним фашистами (ск.Вінайкін, В.Гречаник, арх.К.Сидоров).
А Дарницю тільки у 1923 р. включено в міську смугу. Дарницький район був створений у квітні 1935 р. за рішенням ЦВК УРСР. До складу Дарницького району увійшли селища Осокорки, Позняки, Биківня, Аварійне, хутори Червоний та ім.Шевченка, слобідки Микільська, Кухмістерська, Воскресенська та Передмостна. Майже через півстоліття район становиться самим великим у місті по території та населенню. Це було до 1969 р., коли відокремлювали Дніпровський район. Житлове будівництво ширилось великими темпами. Після будівництва моста Патона та прокладання лінії метрополітену, було прийнято рішення про перенос адміністративного центру на лівий берег, що залишилось тільки в планах. Навіть про будівництво нового залізничного терміналу північної межи Києва розмови ведуться вже тридцять років. Але все ж таки промисловість на Лівому березі розвивалася. Виник ряд великих учбових закладів, зокрема Торговельно-економічний університет.
Були створені житлові масиви -Березняки, Воскресенський, Комсомольський, Водопарк, Лівобережний, Лісовий, Русанівку, Радужний, Вигурівщину, Троєщину, Позняки, Осокорки та інші. Розглядати кожен з них не обов'язково, хоч вони мають особливі властивості. Щоб мати уявлення про ці райони достатньо простежити місця вздовж лінії метрополітену та головних магістралей.
Почнемо розглядати Святошинсько-Броварську лінію метрополітену з станції "Дніпро", де платформа над рівнем набережної на естакаді, що переходить у міст. На місці межування естакади з платформами та мостом встановлено пілони, які виконують декоративну та конструктивну роль. Вони завершуються монументальними скульптурами - жінки з голубами(скульптор Ф.Коцюбинський) та робітника, що приборкує мирний атом, та чомусь направляє його у бік Чорнобиля (скульптор Е.Кунцевич). Міст Метро відкрито 5 ХІ 1965 р. Це залізобетонна двохярусна споруда для руху поїздів та автотранспорту, довжиною 700 м. Від станції "Дніпро" до станції "Чернігівська" іде на поверхні, перетинаючи Дніпро та Русанівську затоку по мостах.
Збудований на місці відомого Ланцюгового місту, зруйнованого остаточно у 1941 р. Перший капітальний міст через Дніпро споруджений у 1853 р. за проектом та керівництвом англійського інженера Ч. де Віньйоля. Металеви конструкції були виготовлено у Англії. Міст довжиною 776 м мав п'ять підпор. У 1912 р. по мосту почав ходити трамвай. У 1920 р., залишаючи Київ, польські війська підірвали ланцюги, що тримали міст. У 1925 р., його під ім'ям партійної та державної діячки Е.Бош, відновили. Остаточно зруйнували його під час виступи радянські війська.
Цей острів роз'єднує з містом Русанівська затока, через яку перекинуто міст довжиною 350 м, що є продовженням моста Метро. Праворуч розміщений житловий масив Русанівка. З 1961 р., коли почали його заселяти, мешканці вважають, що краще місця не існує. І вони мають рацію, бо ця забудова оточена водою, тому має ще назву Київська Венеція. Масив забудовано багатосекційними 9-ти, 12-, 16- поверховими будинками. У кожному мікрорайоні є школа, дитячі заклади, торговельно-побутові підприємства. Тому після завершення будівництва у 1974 р., район получив претензійну назву Соцмістечко.
Як вважають екскурсоводи, Русанівка стала першим в світі масивом повністю на намивних грунтах. Територію його намите на 3-5 м до незатоплюваних відміток. Кар'єрами для гідронамивання стало русло Русанівської затоки та спеціально прокладений проточний обвідний канал. Так що прислів'я "потроєно на піску" не стосовна Березняків.
Лівобережний масив відрізняється від інших тільки наявністю студії "Укртелефільм", станцією метро з такою ж назвою та готелем "Турист", який є домінантою цього району.
Коли з їдете центру, то по ліву сторону проїжджаємо історичну місцевість Воскресенська Слобідка. Ще на початку сторіччя це було невеличке село. Відома з ХУІ ст. під назвою "Земля Євстафієвська", оскільки належала заможному козакові Євстафію Дашкевичу, який подарував цю землю Воскресенській церкві, але згодом місцевість дістала сучасну назву.
Невеличке піщане узвишшя, що тяглося від Русанівської протоки до Вігуровщини деякі дослідники вважають основною Лисою горою. Путівник 1912 р. Богуславського так і пише: "Від Русанівського моста до села Вигурівщина знаходиться Лиса гора - улюблене пристановище київських, іногородніх та навіть іноземних відьом". Тепер тут Воскресенський житловий масив.
Його від Комсомольського масиву відокремлює Парк Перемоги. Він закладений на 20-ти роковини цього Свята. На головній алеї розміщується Курган безсмертя. В основі курган має форму п'ятикутної зірки та насипаний з землі, привезеної з солдатських та партизанських могил, різних місцевостях Східної Європи, там де проходили найбільш запекли бої, у тому числі з Яновських лісів(Польща), де проти фашистів боролись разом польські та радянські партизани. Сосновий ліс, галявини, декоративне озеро, паркові споруди та атракціони розміщуються на невеличкій території у 76 га. У парковому Палаці дозвілля, що носить звучну назву "Нью-Йорк" розміщується діско-бар. По суботам у першій половині дня там збираються колекціонери.
Поруч один з готелів міста "Братислава", який має 13 поверхів і є також домінантою району.
Якщо трохи відірвемося від нашого маршруту, то на куту бульвару Верховної Ради та проспекту Миру побачимо пам'ятник воїнам-чорнобильцям та недавно побудовану величну церкву Входу Господнього в Єрусалим (1994).
Продовжуючи шлях по Броварському проспекту між масивами Соцмісто та Водопарк, починаючи з станції метро "Чернігівська" праворуч паралельно іде вулиця Кіото. Місто Київ є учасником руху Порідне021них міст. Маємо можливість їх назвати - Братислава, Краків, Лейпциг, Тампере. На честь цих міст назвали вулиці, культур освітні установи. Кіото теж місто побратим. Тому праворуч серед дерев можна побачити пагоду - символічний дарунок великого японського міста. Біля нього знаходиться один з важливіших вищих учбових закладів - Торговельно-економічний університет. За нім ідуть корпуси Студії науково-популярних фільмів, фільми якої були добре зроблені, і яка тепер не існує.
Далі на північ розташоване селище Биківня. На великий жаль назва цього населеного пункту асоціюється з геноцидом стосовно українського народу. Починаючи з 1929 р. сюди стали вивозити страчених та жертви катувань у підвалах різних приміщень каральних органів. Не можна сказати скільки десятків, а то і сотень тисяч, так званих "ворогів народу" зарито тут. У Биковнянському лісі у 1936 р. постало ціле "підприємство" утилізації трупів -був збудований "зелений паркан", що огороджував зону площею 6 га з усіма необхідними для "замітання слідів" об'єктами. Головна катівня того часу був Жовтневий палац, де на ті роки знаходилось ГПУ. Кривавий шлях від нього до воріт "зеленого паркану" торувався страшними закритими вантажівками з трупами, щонайменше протягом п'яти довоєнних років. Є припущення, що там було наприкінці літа 1941 р. закатовано 1500 польських військовополонених. Довгі післявоєнні роки офіційна історіографія доводила що тут поховані тільки жертви німецько-фашистських загарбників. Навіть після ретельно проведеного дослідження на братній могили встановили 20-тонний камінь з схожим фальшивим написом.
Тільки довгої боротьби за правду, створене Українське товариство "Меморіал" домоглося перегляду цієї справи. Офіційні повідомлення у 1989 р. встановили - у Биковнянському лісі поховані жертви сталінських репресій. Силами "Меморіалу" у травні 1990 р. на могилі репресованих було поставлено великого дубового хреста, біля могили покладено пам'ятний камінь та поставлено секцію імітованої огорожі з колючого дроту. На страдницький дорозі до могили вкопано п'ять міцних дубових стовпів - дороговказів, а на самому в'їзді до лісу встановлено шестиметрову залізобетонну панель, на якій чорною фарбою написано два слова "Могили репресованих". На хрестах іноді пов'язують рушники, що за українським народним звичаєм свідчить, що пам'ять про загиблих ще жива. За кількості похованих тут це місце називають Голгофою України. Громадськість вимагає, щоб ліс праворуч від шосе між Биківнею та Броварами був гідно впорядкований і в ньому був створений Український національний меморіальний парк пам'яті жертв репресій.
Опис Лівобережжя не буде повний без згадування масивів Радужний, Вигурівщина та Троєщина. Навіть, коли дивишся на план міста, ці будівлі відрізняється новими формами. Коли попадаєш у ці райони, то радує око те, що будинки мають різні забарвлення. Так що стара пісня, що іноді сняться людям "голубі міста" досить вірогідна. Широкі магістралі, розумне планування, та форми будівлі, з вигадкою роблять ці масиви комфортними для життя. На межі селища Троєщина у 1946 р. була побудована Троїцька церква. Поруч на вул. Оноре Бальзака у 1997 р. була освячена Свято-Троїцька церква. Розбудова цих великих масивів триває.
Віктор Киркевич
www.oldkiev.info
|
|
|
|
