© Дмитро Лавров

У 1834 році до Києва приїхав 23-річний Михайло Ломоносов. Допитливий і талановитий юнак із перших днів перебу­вання в академії зайнявся серйозним вивченням старовинних рукописних книг. Його постійним робочим місцем стали за­тишні зали бібліотек Братського та Печерського монастирів. На полях деяких сторінок залишилися помітки й записи, зроб­лені рукою майбутнього вченого. Ломоносов удосконалював гут і свої знання з латини, яку почав вивчати у Московській слов’яно-греко-латинській академії.

Значну увагу Михайло Васильович приділяв дослідженню проблем віршування. У цій царині він багато чим завдячував Феофанові Прокоповичу, ректорові Київської академії, автору лекційних курсів «Про поетичне мистецтво», «Про риторичне мистецтво» та інших. Але вже через деякий час викладачі Аполлонової житниці будували свої програми на основі літературних праць самого Ломоносова.

Зокрема тут було створено «Краткую науку о сложении российских виршей».

З роками Ломоносов став не лише знаменитим поетом, мовознавцем, істориком, але й видатним фізиком, хіміком, живописцем, інженером. І, безумовно, ці риси таланту визрівали і в київський період його життя.                                       

«Мати міст руських» у ці роки переживала період омолодження. Бурхливо розгорталося будівництво, особливо кам’яних споруд. Цьому сприяло скасування  1721 року наказу царя, згідно з яким у містах, за винятком Петербурга, заборонялося зводити будівлі з каменю.

Поштовхом до розгортання кам’яного будівництва стала і пожежа в Лаврі у квітні 1718 року, коли згоріли майже всі дерев’яні споруди. На відбудову монастиря Петро І виділив із власної казни 5000 карбованців і прислав у Київ здібних ро­сійських архітекторів.

Особливо грандіозним було будівництво Великої лаврської дзвіниці за проектом архітектора І. ІІІеделя - найвищої в усій тодішній Росії. Змінювали своє обличчя  Поділ, Печерськ, Верхнє місто, Видубичі.

Ломоносов не тільки захоплювався розмахом будівельних робіт, — він розгорнув активну діяльність по вивченню київської старовини.

Михайло дуже любив, піднявшись стрімким Андріївським узвозом у Старе місто, завітати до архітектурних скарбниць, побудованих Ярославом та його синами. Тут, у Софійському та Михайлівському соборах, він ретельно досліджував способи й техніку викладення мозаїк, їхній хімічний склад, нама­гаючись пізнати секрети давньоруських майстрів. Наслідки цих досліджень потім знайдуть своє відображення у наукових працях, присвячених мозаїчній техніці.

У Києві Ломоносов учився малювати. Та як тут не взяти в руки пензля і фарби, коли навколо буяє чарівна й неповторна українська природа! Хіба могли залишити байдужим юнака з далекої Півночі мальовничі зарічні простори, гостроверхі тополі, що застигли на вершинах круч, крислаті верби, що купали у дніпровій воді свої довгі коси... «Й тихий Днепр в себе изображает ивы, что густо по крутым берегам его растут...» — напише пізніше поет.

У його пам’яті назавжди залишаться картини українського побуту, мелодійні народні пісні, що лунали вечорами над сивими київськими пагорбами, вусаті бандуристи біля Житньо­го торгу, сліпі кобзарі на Іванівському шляху...

Перебування в Києві одізвалося в подальшій творчій біографії Ломоносова. У своїй «Древній російській історії (1754 — 1758 рр.) він поринає в гарячу полеміку з прихильниками так званої норманської теорії виникнення давньоруської держави. Вчений переказує історію Київської Русі, беручи за основу «Повість временних літ» та інші літописні свідчення. Він повністю погоджується з Нестором-літописцем, який стверд­жував, що Кий був не перевізником, а князем. Спростовує Ломоносов і думку західних дослідників, які приписували Києву гунське походження.

У своїх «Ідеях для живописних картин з російської історії» (1764 р.) Ломоносов пропонує Петербурзькій Академії наук сюжети для написання полотен на історичні теми. З-поміж них багато пов’язано з подіями, що відбувалися в Київській Русі: «Взяття Іскоростеня» (помста княгині Ольги), «Заснування християнства» (хрещення киян у річці Почайні), «Мономахове єдиноборство» (двобій з генуезьким князем, в якому переміг Володимир), «Битва Святослава з печенігами» (бій біля дніпровських порогів), «Олег-князь підступає до Царграда суходолом на вітрилах», «Смерть Олегова від змії».

«Ідеї для живописних картин з російської історії» були опубліковані за рік до смерті їх автора. З цього можна зробити висновок, що Ломоносова до останнього подиху не покидали роздуми про історичне минуле давньої Русі, про витоки його вітчизни. Отже, насіння з Аполлонової житниці давало рясні сходи впродовж усього життя видатного діяча російської культури.

Киянам безмежно дороге ім’я Михайла Васильовича Ломоносова. На його честь названо вулицю у Московському районі, хімічно-фармацевтичний завод на Подолі. А на стінах нині відродженої Києво-Могилянської академії в 1973 році встановлено меморіальну дошку.