 |
 |
 |
 |
 |
|||||||||||||
 |
 |
 |
|
||||||||||||||
 |
|
||||||||||||||||
 |
 |
|
|||||||||||||||
|
|
|||||||||||||||||
 |
 |
 |
 |
|
|||||||||||||
 |
|
||||||||||||||||
|
|
|||||||||||||||||
 |
|
||||||||||||||||
|
|
|||||||||||||||||
 |
 |
 |
 |
|
|||||||||||||
прогулки улицами Киева Святыни Киева памятные места и фонтаны Киева водные просторы города киевские мосты окраины Киева утерянные сокровища Киев и его жители учебный отдел события киевские О, чудо техники праздники в Любимом Городе правила светских приличий гардероб или модные тенденции развлечения по-киевски стихийные бедствия статьи о чем писала пресса (первоисточники) рекламные взгляды в прессе виды Киева выставка старинных открыток старые книги о Киеве киевские путеводители 
|
|
|
|||||
Доки житимуть всесвітньо відомі «Наталка Полтавка»,
«Тарас Бульба», «Енеїда» — доти пам’ятатимуть творця
цих шедеврів українського оперного мистецтва — Миколу
Віталійовича ЛИСЕНКА. В кінці XIX - початку XX століття саме він був
одним із найпочесніших громадських діячів у Києві.
Народився Микола Віталійович на Полтавщині, в селі Гриньки, 1842 року.
А з 1860 року постійно мешкав у Києві. Закінчив фізико-математичний
факультет Київського університету. Згодом навчався в Лейпцігській та Петербурзькій консерваторіях.
Він був різнобічне обдарованим. Крім суто музичної діяльності, займався
організацією недільних шкіл, брав участь у підготовці «Словника української мови».
Яскрава за національним колоритом, пройнята демократичними ідеями музика
композитора Лисенка органічно доповнювала й розвивала народнопісенну культуру.
Микола Віталійович створив дев’ять опер (в тому числі — «Різдвяна ніч»,
«Чорноморці», «Утоплена»), понад вісімдесят вокальних творів різних жанрів
на тексти Івана Франка, Лесі Українки, Степана Руданського,
Серйозна, змістовна, благородна людина — Микола Віталійович був таким і в
творчості, і в особистому житті, у ставленні до жінок, які надихали його на
творчість.
Першою дружиною Миколи Лисенка була Ольга Олександрівна О’Коннор, яку доля
разом Із батьками закинула на Полтавщину з Ірландії. Вона майже нічим не
відрізнялася від полтавських панночок, навіть зовні скидалася на українку.
На весіллі Ольги Драгоманової (в майбутньому псевдонім — Олена Пчілка) та
Петра Косача — батьків Лесі Українки, Микола Віталійович тримав вінець над
головою Ольги. А через тиждень і сам зі своєю нареченою повінчався.
Згодом О’Коннор стала театральною актрисою й викладачем музики
(у неї навчалася Леся Українка).
Особисте життя Миколи Віталійовича складалося драматично. Він дуже
хотів мати своїх дітей. На жаль... Шлюб закінчився розлученням.
Але благородство стосунків, людяність, глибока взаємоповага
збереглися між колишнім подружжям назавжди.
У Чернігові, на одному з концертів, Лисенко зустрів чарівну брюнетку
з темними, іскристими очима. Це була Ольга Анатоліївна Липська — донька
відставного полковника, родина якого відзначалася демократичними
поглядами. Брат Ольги Олександр Липський за замах на царя Олександра
був засуджений до страти. Але, прикинувшись психічнохворим,
урятував собі життя.
Ольга захоплювалася музикою, добре малювала. Спілкування двох творчо
обдарованих людей переросло в кохання. Ця жінка стала вірним соратником
композитора, у всьому допомагала чоловікові, він називав її своєю правою
рукою, «генеральним писарем війська Лисенкового». У них підростало
четверо дітей: Катя, Галя, Мар’яна й Остап, які згодом написали спогади про батька.
Родина дружила з Іваном Франком, Михайлом Коцюбинським,
Миколою Садовським, іншими діячами культури.
Важко пригадати хоча б один значний культурний захід, ініціатором і
організатором якого не був би Микола Лисенко. Наприклад, добитися
дозволу на проведення українських концертів в Києві у генерал-губернатора
Михайла Драгомирова чи Михайла Клейгельса було майже неможливо. А Лисенку це
вдавалося, Не було концерту, де не звучали б твори Лисенка: «Сонце низенько,
вечір близенько», «Ой крикнули сірі гуси», «Віють вітри, віють буйні». У наш час
вони також заучать як перлини української вокальної спадщини, їх
виконував знаменитий тенор Анатолій Солов’яненко, вони в репертуарі
уславленої Ніни Матвіенко,
До ювілею композитора тогочасна громадськість Києва зібрала кошти на
придбання йому дачі. Микола Віталійович відмовився від такого подарунку,
а на ті кошти відкрив музично-артистичну школу, звідки вийшли такі
знамениті артисти, як Литвиненко-Вольгемут, Микиша, Ватуля.
В останні роки Микола Віталійович часто хворів — турбувало серце.
Він пішов із життя тихо, нікого не обтяжуючи своєю недугою: перед
виходом на вулицю, на порозі своєї квартири втратив свідомість.
Це трапилося 6 листопада 1912 року.
У пам’яті його сучасників збереглася висока, струнка постать митця —
завжди у фраку, в білому жилеті, з білою краваткою-метеликом. У ньому
було все так гармонійно: біле волосся, такі ж вуса, приємне й, попри
немолодий вік, моложаве обличчя. Завжди спокійний, урівноважений...
Своєю синівською відданістю, якоюсь особливо ніжною любов’ю до
українського народу, рідної музики й пісні Микола Віталійович
Лисенко здобув загальну повагу й шану.
©«Вашъ Кіевъ», 2005-2007
Для интернет-изданий: при использовании
материалов с проекта «Вашъ Кіевъ»
обязательно указывать гиперссылку на сайт
«www.oldkiev.info»
Использование фотоматериалов сайта www.oldkiev.info в коммерческих целях ЗАПРЕЩЕНО!
Электронный адрес: info@oldkiev.info
